наплітати
НАПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЛЕСТИ́, ету́, ете́ш, док.
1. чого і без прям. дод. Плетучи, виготовляти яку-небудь кількість чогось.
– Кумові давно б слід вив'язати скатертину .. Вона [пані] ще гостріше подивилася, мов казала очима: для тебе? Знаємо ми вас! Є у вас ті, що наплетуть і нав'яжуть (Панас Мирний);
Старається дівчина, весь день товчеться: удвох з Лесею .. плетуть віночки. Там уже стільки їх наплели? І в кімнатах, і попід хатою понавішували (М. Олійник).
2. тільки док., чого, що і без прям. дод., із спол. що, перен., розм. Наговорити багато неправди, брехні, чого-небудь безглуздого.
[Влас:] Зовсім я не хворий. І хто це наплів матері, що я хворий? (М. Кропивницький);
– Я вам, здається, дурниць наплела, – холодно сказала вона (В. Підмогильний);
Грицьків однополчанин, з ним його помічник, також у формі, Грицько їздив на весілля до його однополчанина), і наплели купу інших нісенітниць (Ю. Мушкетик).
◇ (1) Наплести́ коші́в – наговорити багато зайвого, безглуздого.
Брус наплів сп'яна кошів, але той налив по похмільній чарці – тільки по одній – і сказав суворо: – Ти не забув нашої вчорашньої домови? (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)