напохваті
НАПО́ХВАТІ, присл.
1. Зовсім близько, поблизу, поруч.
Мокрина і її чоловік бігали через одчинені двері і виносили з хати та з хижки, що була напохваті, що можна було винести. В сінях вже горіли крокви (І. Нечуй-Левицький);
Сторож Ісмаїл, знаючи, що лікар не терпить собаки у дворі, бив її всім, що траплялось йому напохваті (Б. Антоненко-Давидович);
Не маючи напохваті ніякої іншої зброї, він ухопив зі столу ножиці й хотів перетнути собі ними горлянку (В. Самійленко);
* Образно. Він мав завжди напохваті кілька веселих анекдотів (С. Голованівський);
// На видному місці.
Осавулину жінку давно дражнили на селі злодійкою, і хазяйки нічого не клали напохваті, де вертілась осавулиха (І. Нечуй-Левицький);
// При собі, у наявності.
Мав завжди напохваті такі видання оригіналу (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
// У своєму розпорядженні.
– Мрію я про той близький час, коли щезне різниця між селом та містом, коли всі висоти культури будуть і в селянина напохваті (Ю. Яновський).
2. У стані або положенні готовності; напоготові.
Павло зірвав маску, прозорі гумові рукавиці і вибіг у коридор. Прокіп Журба вже тримав йому напохваті скручену з махорки цигарку (В. Кучер);
– Омельку! – гукнув він до наймита, що тримався поблизу, сказати б – напохваті, коли б господареві виникла якась потреба (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)