напоумляти
НАПОУМЛЯ́ТИ, яю́, я́єш, і НАПОУ́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПОУ́МИТИ, млю, миш; мн. напоу́млять; док., кого і без прям. дод.
Навчати кого-небудь діяти розумно, розсудливо; давати пораду.
Циганочка Мар'яна пошепки напоумляла знавіснілого пана Роздобудька (О. Ільченко);
Пріся напоумлює своїх дітей: не треба, аби знали, що їхнього батька, Явтушка, арештовано в Зелених Млинах (В. Земляк);
Чому в свою пору не стрівся йому старший роками і досвідом друг, розумний і щирий, який напоумив би і остеріг проти помилок, проти хибної стежки?! (І. Волошин);
– Хто ж напоумив вас опорядкувати требище? – Боги, – не вагаючись, відповів Жадан (Д. Міщенко);
// безос.
– 3 речей тільки й лишилося те, в чому була, – добре, що хоч кожушка та чоботи напоумило вдягти! (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)