напускатися
НАПУСКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПУСТИ́ТИСЯ, ущу́ся, у́стишся, док., розм.
1. Нападати на кого-, що-небудь.
Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал, Троянці, як чорти, озлились. Рутульців били наповал (І. Котляревський);
// Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.
– Відбиватися [від собак] треба, а не ховатися одна за одну, – напускався на дівчат Данько (О. Гончар);
Через хвилину убіг Василь у хату і напустився на Галю, чого вона лягла на його місці (Панас Мирний);
Уляна, побачивши конячину в хліві, напустилася на Йоньку з лайкою та погрозами, просила, щоб відвів із двору (Григорій Тютюнник).
2. Раптово посилюватися (про дощ).
Дощ напускається. Ніхто й не думає ховатись від нього (О. Гончар);
Напустився густий дощ (С. Чорнобривець).
3. Нахмурюватися, насуплюватися (про обличчя, брови і т. ін.).
Янсон сів на керівному місці, витяг з-під поли маленьку замусолену брошурку, брови йому напустилися, бо міркував (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)