напускатися
НАПУСКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПУСТИ́ТИСЯ, ущу́ся, у́стишся, док., розм.
1. Нападати на кого-, що-небудь.
Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал. Троянці, як чорти, озлились. Рутульців били наповал (Котл., І, 1952, 236);
// Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.
— Відбиватися [від собак] треба, а не ховатися одна за одну, — напускався на дівчат Данько (Гончар, Таврія, 1952, 22);
Через хвилину убіг Василь у хату і напустився на Галю, чого вона лягла на його місці (Мирний, IV, 1955, 85);
Уляна, побачивши конячину в хліві, напустилася на Йоньку з лайкою та погрозами, просила, щоб відвів із двору (Тют., Вир, 1964, 395).
2. Раптово посилюватися (про дощ).
Дощ напускається. Ніхто й не думає ховатись від нього (Гончар, III, 1959, 393);
Напустився густий дощ (Чорн., Визвол. земля, 1959, ЗО).
3. Нахмурюватися, насуплюватися (про обличчя, брови і т. ін.).
Янсон сів на керівному місці, витяг з-під поли маленьку замусолену брошурку, брови йому напустилися, бо міркував (Кач., II, 1958, 43).
Словник української мови (СУМ-11)