наражатися
НАРАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і розм. НАРА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАРАЗИ́ТИСЯ, ажу́ся, ази́шся, док., на що.
1. Наштовхуватися на що-небудь гостре.
Перед барикадою колючо стирчали іржаві залізні “їжаки”, на які мали наразитись фашистські танки (С. Журахович);
// Стикатися з ким-небудь, натрапляти на когось, щось або потрапляти під що-небудь.
Щоб не бути в хаті, де ми щохвилини наражались на господаря, ми скористувались з його пропозиції прогулятись в його гаю-садочку (Олесь Досвітній);
Доводилось [Данилові] день по дню переламувати Шведів характер, щодня наражатися на опір командира (Ю. Яновський);
“Победа” припускає хід, сподіваючись проскочити під хмарою, не наразившись на зливу (Ю. Яновський).
2. Учинками, діями ставити себе під загрозу чого-небудь, у небезпечне, скрутне і т. ін. становище.
Юрій потрапив під обстріл: били з гармати і рушниць. Він зрозумів, що безглуздо наражатися на небезпеку (П. Кочура);
Знав [Антон], що .. не буде він бити беззбройну людину, яка отак, голіруч, стоїть перед ним. Нащо бити? Нащо наражатись на тюрму? (Д. Бедзик);
Сташка іноді поза північ вичікувала Бронка в чужих брамах поблизу друкарні. Наражувалась на те, що чоловіки зачіпали її непристойними словами (Ірина Вільде);
Нова несподіванка! Андрій аж прикусив губу. Щойно з'явився в полк і вже встиг наразитись на сварку з бійцями свого ж взводу (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)