наринати
НАРИНА́ТИ, а́є, недок., НАРИ́НУТИ, не, док.
1. Поширюватися, прибувати, набігати великою масою, швидко, у стрімкому русі (про вітер, воду, гази, запахи і т. ін.).
В долину наринав теплими хвилями вітер і сповнював загадковим шумом ліс (Н. Рибак);
Розливався веснами широкою повінню старий Дніпро. Наринали води з верхів'я, бистрі, холодні, могучі (І. Цюпа);
// Несподівано, раптово, швидко наставати, нахлинути (про бурю, дощ).
Хоч би ще наринула буря (М. Старицький);
// безос.
Як наринуло води з моря, весь день не спадає (Сл. Б. Грінченка);
// перен. Приходити, з'являтися у великій кількості (про людей).
[Катрич:] Покупців туди наринуло багато... (З. Мороз).
2. перен. Охоплювати кого-небудь, з'являтися (про думки, спогади і т. ін.).
Вони [спогади] самі наринули на мене, наче хтось невидимий розмотував великий клубок ниток (Ірина Вільде);
Несподівано наринули [на Довбуша] спомини. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький);
І враз старі наринули напасті, здушило горло, кругле і туге (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)