наритники

НАРИ́ТНИКИ, ів, мн. (одн. нари́тник, а, ч.).

Частина кінської збруї, яка утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.).

Пристало, як свині наритники (прислів'я);

Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника (Ю. Яновський);

Кінь, провалившись у яму, поламав голоблю і порвав наритники (П. Панч);

– Ламп гасових тепер уже небагато треба, бо скрізь електрика пішла, от промкооперація й пустила ґноти на шлеї, на наритники, на гужі!.. (Остап Вишня);

* Образно. – Хай нам скажуть [угорці] спасибі, Хомо! Чи їм самим вискочити б з німецьких наритників? Та нізащо (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. наритники — -ів, мн. (одн. наритник, -а, ч.). Частина кінської збруї, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. наритники — Нари́тники, -ків, -кам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. наритники — НАРИ́ТНИКИ, ів, лін. (одн. нари́тник, а, ч.). Частина кінської збруї, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.). Пристало, як свині наритники (Укр.. присл..  Словник української мови в 11 томах
4. наритники — Нари́тники, -ків м. мн. Шлея. Пристало, як свині наритники. Ном. № 11207.  Словник української мови Грінченка