наритники

нари́тники

-ів, мн. (одн. наритник, -а, ч.).

Частина кінської збруї, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.).

Значення в інших словниках

1. наритники — НАРИ́ТНИКИ, ів, мн. (одн. нари́тник, а, ч.). Частина кінської збруї, яка утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.).  Словник української мови у 20 томах
2. наритники — Нари́тники, -ків, -кам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. наритники — НАРИ́ТНИКИ, ів, лін. (одн. нари́тник, а, ч.). Частина кінської збруї, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.). Пристало, як свині наритники (Укр.. присл..  Словник української мови в 11 томах
4. наритники — Нари́тники, -ків м. мн. Шлея. Пристало, як свині наритники. Ном. № 11207.  Словник української мови Грінченка