наркотик
НАРКО́ТИК, у, ч.
1. Сильнодіюча речовина, яка збуджує або пригнічує центральну нервову систему людини й тварини і використовується в медицині як знеболюючий або снодійний засіб.
Доктор Темір нервово тре гарячого лоба. Уже кілька ночей не спить. Не допомагають наркотики, що він їх вживає щодня (В. Гжицький);
– Я почав курити його [гашишу] .. Бо світ збудований таким ідіотським чином, що сприйняти його, який він насправді є, можливо тільки за допомогою наркотику (В. Підмогильний);
Від наркотиків людина деградує в 15 –20 разів швидше, ніж від алкоголю (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Всюди його переслідував усе той клацаючий, дурманливий, ніби наркотик, звук (О. Гончар).
2. розм. Те саме, що наркома́н.
△ (1) Важки́й нарко́тик – будь-який засіб, що посилює наркотичну залежність.
Підсадити наркомана на метадон – це фактично дати йму страшенно важкий наркотик за для того, аби швидше відіслати його на цвинтар (з наук.-попул. літ.);
(2) Легки́й нарко́тик.
Словник української мови (СУМ-20)