нароком
НАРО́КОМ, присл., розм.
1. Навмисне, з певною метою, спеціально.
– Чи ти вже мене узявсь нароком занапастити..? (Марко Вовчок);
Потоків я не заставлю, Ще й нароком так підправлю. Щоб вода з крутих коліс Кипнем рвалася, як біс (Я. Щоголів);
[Лисецький:] На Саву тепер наріка! [пан] .. Каже, мов сей Сава нароком прийшов, щоб до нас присусідиться та взнавать про наше! (М. Костомаров).
2. Жартома, жартуючи.
Ти, козаче-заволока, Любиш мене ти нароком (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)