нарукавник

НАРУКА́ВНИК, а, ч.

1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь.

Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (О. Гончар);

В музеї-садибі Пирогова дбайливо зберігаєтиься пожовклий від часу наруквник з побурілими плямами – він належав одній з сестер милосердя, на руках котрої помер адмірал Нахімов (з наук.-попул. літ.).

2. заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін.

Обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники (І. Нечуй-Левицький);

– Тепер він такий пишний лицар... Далібуг, я й не пізнав, і наплічники в золоті, і нарукавники в золоті (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. нарукавник — нарука́вник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. нарукавник — І нарукавниця Елемент богослужбового одягу священнослужителя, що являє собою манжет для стягування рукавів підризника чи стихаря; заст. поруч  Словник церковно-обрядової термінології
3. нарукавник — -а, ч. 1》 Чохол, якого надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. 2》 заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. нарукавник — МАНЖЕ́ТА (в рукаві сорочки, блузки тощо), МАНЖЕ́Т, ЧО́ХЛА, ЗАРУКА́ВОК заст., НАРУКА́ВНИК заст. Загнибіда нарядився у сукняний убір, надів сорочку з манжетами (Панас Мирний); Хороша була та Катря.. Плахта на їй шовкова..  Словник синонімів української мови
5. нарукавник — НАРУКА́ВНИК, а, ч. 1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (Гончар, Новели, 1954, 140). 2. заст.  Словник української мови в 11 томах