нарядний
НАРЯ́ДНИЙ¹, а, е.
1. Святково, гарно одягнений.
– О, та який ви прийшли нарядний, урочистий! (О. Донченко);
// Гарно прибраний, оздоблений.
Він ткнув ногою у двері й увів Лошакова у невеличку пишно нарядну хату (Панас Мирний);
– Тож коли задубілі від важкої праці солдатські руки взяли нарядного баяна.., не стримався я, Олено, і пішов по колу вибивати наш вітчизняний перепляс (В. Логвиненко);
// З гарними барвами, формами, пір'ям, шерстю (про природу, тварин, птахів і т. ін.).
У найвищому ярусі шуміли вершинами дуби, .. ледь ворушили довгими косами нарядні берези (А. Шиян);
Дерева інжирних персиків дуже нарядні і декоративні (із журн.).
2. Гарний, пишний (про вбрання).
Згори збігає Ліза. Вона в нарядній сукні, готова їхати на бал (І. Кочерга);
Мама теж одягається красиво, тільки не в карнавальне, а в нарядне своє плаття (О. Іваненко).
НАРЯ́ДНИЙ², а, е.
Стос. до наряду (див. наря́д² 1, 2);
// у знач. ім. наря́дна, ної, ж. Приміщення, де виписують, дають наряди на роботу.
Біля нарядної валялась іржава вагонетка і височіла купа якихось старих труб (О. Донченко);
У відчинене вікно нарядної з степового простору залетів пустун-вітер (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)