нарядний
НАРЯ́ДНИЙ¹, а, е.
1. Святково, гарно одягнений.
— О, та який ви прийшли нарядний, урочистий! (Донч., V, 1957, 478);
// Гарно прибраний, оздоблений.
Він ткнув ногою у двері й увів Лошакова у невеличку пишно нарядну хату (Мирний, III, 1954, 290);
// 3 гарними барвами, формами, з красивим пір’ям, красивою шерстю (про природу, тварин, птахів).
У найвищому ярусі шуміли вершинами дуби,.. ледь ворушили довгими косами нарядні берези (Шиян, Баланда, 1957, 125).
2. Гарний, пишний (про вбрання).
Згори збігає Ліза. Вона в нарядній сукні, готова їхати на бал (Коч., II, 1956, 164);
З’їхались представники всіх братніх республік,.. старі, й молоді, й зовсім юні, чоловіки й дівчата-городниці, в яскравих нарядних костюмах, самі схожі на квіти й плоди (Довж., І, 1958, 496).
НАРЯ́ДНИЙ², а, е. Стос. до наряду ( див. наря́д² 1, 2);
// у знач. ім. наря́дна, ної, ж. Приміщення, де виписуються, даються наряди на роботу.
Біля нарядної валялась іржава вагонетка і височіла купа якихось старих труб (Донч,, Шахта.., 1949, 126);
У відчинене вікно нарядної з степового простору залетів пустун-вітер (Чорн., Красиві люди, 1961, 100).
Словник української мови (СУМ-11)