нарядник

НАРЯ́ДНИК, а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь.

Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 169);

Цеховий комітет вирішує питання кращої організації праці майстрів, про звільнення від непотрібної роботи нормувальників і нарядників цеху (Роб. газ., 24.У 1962, 2).

Значення в інших словниках

1. нарядник — наря́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. нарядник — -а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нарядник — НАРЯ́ДНИК, а, ч. Особа, яка дає, визначає, наряджає, роботу кому-небудь. Там [на півночі] були суворі нарядники, бригадири-горлодери, не дай боже було запізнитися – зоставався голодний на весь день. А то ще й побитий (В.  Словник української мови у 20 томах