нарядник

наря́дник

-а, ч.

Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь.

Значення в інших словниках

1. нарядник — наря́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. нарядник — НАРЯ́ДНИК, а, ч. Особа, яка дає, визначає, наряджає, роботу кому-небудь. Там [на півночі] були суворі нарядники, бригадири-горлодери, не дай боже було запізнитися – зоставався голодний на весь день. А то ще й побитий (В.  Словник української мови у 20 томах
3. нарядник — НАРЯ́ДНИК, а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь. Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред.  Словник української мови в 11 томах