наслідний
НАСЛІ́ДНИЙ, а, е.
Який став наслідником престолу.
Покійний імператор Корнелій IX віддав свою племінницю Констанцу Орсіні за наслідного принца Кастілії Альфонсо (О. Авраменко, В. Авраменко);
// Який передається в спадщину.
[Інгігерда:] Ярослав Відняв у тебе Новгород! Відняв Уділ наслідний родичів моїх! (І. Кочерга);
[Тульчинський:] Цілую сей преславний меч варязький, Наслідний дорогий клейнод лицарський (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)