наслідний

НАСЛІ́ДНИЙ, а, е. Який став наслідником престолу.

У березні 1848 р. в Берліні відбувалися грізні демонстрації. Наслідний принц Вільгельм віддав наказ стріляти в народні збори (Нова іст., 1956, 151);

// Який передається в спадщину.

[Інгігерда:] Ярослав Відняв у тебе Новгород! Відняв Уділ наслідний родичів моїх! (Коч., Я. Мудрий, 1946, 59).

Значення в інших словниках

1. наслідний — наслі́дний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. наслідний — див. СПАДКОЄМНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. наслідний — -а, -е. Стос. до наслідника, спадкоємця престолу, імперії, трону тощо. Наслідний принц.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. наслідний — НАСЛІ́ДНИЙ, а, е. Який став наслідником престолу. Покійний імператор Корнелій IX віддав свою племінницю Констанцу Орсіні за наслідного принца Кастілії Альфонсо (О. Авраменко, В. Авраменко); // Який передається в спадщину.  Словник української мови у 20 томах