настукувати
НАСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТУ́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. тільки недок. Час від часу злегка стукати; постукувати.
Всьому тому надавав лад і такт чорний дятел, що раз у раз настукував у червивому галуззі: стук, стук, стук, стук! (Юліан Опільський).
2. що. Постукуючи, виявляти що-небудь.
Настукати тріщину в горшку;
// чого. Постукуючи по чому-небудь, насипати з нього щось.
Кілька старшин за його прикладом настукували на зеленаво-чорний ніготь великого пальця тютюну, хто з срібної, а хто й просто рогової тютюнниці (Іван Ле).
3. що. Друкувати на друкарській машинці.
Настукати кілька сторінок.
4. що, перев. зі сл. голова, вуха. Багато стукаючи, неприємно діяти впливати на кого-, що-небудь, стомлювати когось, щось.
Скільки ті корки та підківки настукають голову досвітчаній матері щонеділі (Ганна Барвінок);
Настукати вуха.
5. на кого, із спол. що, тільки док., прост. Таємно подати керівним особам які-небудь відомості про когось; донести.
Друзі з Детройта чомусь запрошували В. Винниченка самого, без дружини, – він відмовився. Виникли ще й проблеми з візою: хтось із паризьких українців настукав у посольстві США у Франції, що Винниченко – то комуніст, його не варто впускати до Америки (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)