наступник
НАСТУ́ПНИК, а, ч.
1. Той, хто змінює кого-небудь на якомусь посту, займає місце або посаду свого попередника.
Наступником Чингіс-хана, “великим ханом”, став третій його син Угедей (з навч. літ.);
– І римський первосвященик, наступник святого Петра, підкорив своєму престолові всіх королів і всіх володарів землі (З. Тулуб);
Водночас він розбирав папери, рвав і викидав непотрібні, деякі відкладав у папку для свого наступника (Ю. Мушкетик);
// Продовжувач чиєї-небудь діяльності, чиїхось традицій.
Грабовський був вірним і гідним наступником і продовжувачем традицій Шевченка в українській революційній поезії (з наук. літ.);
Вийшовши з єпископських покоїв, Федір Стрипський зупинився й довго стояв на ґанку. “Здається, – думав він, – єпископ Федір буде достойним наступником отця Олександра (С. Скляренко).
2. книжн., рідко. Особа, яка одержала спадщину або яка має право на одержання її.
Йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим – дочекатися з сина .. гідного наступника його капіталів (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)