насуплений
НАСУ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до насу́пити 1, 2.
Помалу .. із хат повиповзали сірі фігури. З насупленими на очі шапками, з загорнутими хустками обличчями (А. Головко);
Почувши про те, що його посилають у розвідку, Даніялов ожив, досі насуплене обличчя його проясніло (А. Дімаров).
2. у знач. прикм. Похмурий, незадоволений, надутий (про людину).
Катря кинула оком по хаті, побачила насупленого батька, грізну матір (В. Кучер);
Гриць глянув у дзеркальце [машини]: чоловік і жінка, жовчні, насуплені, якісь невиразні, сиділи непорушно, немов манекени, не дивлячись одне на одного (О. Бердник);
// Який виражає незадоволення.
Насуплене й застигле, наче вилите з воску, обличчя Сашка потроху мінилось (О. Донченко).
3. у знач. прикм. Низько опущений над очима, перев. при вираженні незадоволення, задумливості (про брови).
Коли хто приходив у крамничку, то він вже думав: чи не вислідить прийшов? І пильно дивився на покупця своїми сірими очима з-під насуплених шпаковатих брів (С. Черкасенко);
З-під сивих насуплених брів дивляться на нас голубі й лагідні очі (А. Шиян);
* Образно. З-під насупленої обшарпаної стріхи сліпо дивилося на схід одне вікно-шибка (С. Чорнобривець).
4. у знач. прикм., перен. Хмурий, темний (про предмети і явища природи).
День був насуплений, сірий. Накрапав дощик (М. Коцюбинський);
А море, грізне, насуплене, підіймало воду (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)