наугад
НАУГА́Д, НАВГА́Д присл., розм.
Як завгодно, як доведеться; навмання.
Соломія, не розуміючи, чого та [циганка] хоче, кивала наугад головою (М. Коцюбинський);
Мені найкраще із тобою Брести лісами наугад (М. Стельмах);
// Не маючи певності в чому-небудь.
– Не споминала, – пояснив я наугад, – бо в тому помешканні помер її батько, а через те воно їй, може, тепер прикрий спомин (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)