начальство
НАЧА́ЛЬСТВО, а, с.
1. Збірн. до нача́льник.
Вона любила школу, любила свою роботу, при якій .. вела безперестанну війну з школярами, з їх батьками і начальством (М. Коцюбинський);
– Піди ти [конторник] до свого генерала, – сказав робітник в окулярах, – і скажи йому, що робітники вимагають, щоб начальство сюди прийшло. Зрозумів? (П. Панч).
2. Те саме, що нача́льник.
– Ні, я так не хочу, ваше благородіє, – говорить він рішуче. – Це непорядок, хоч ви й начальство, а безневинно людей нема чого бить... (В. Винниченко);
Савочка .. думав і собі. Хто такий оцей чоловік? Начальство з району чи з області? (Ю. Мушкетик).
3. розм., рідко. Влада, управління начальника; начальникування.
– Моє начальство до першого приморозку: розділю землю по правді – і піду за чепігами (М. Стельмах).
○ (1) Під нача́льством кого, рідко – під чиїм-небудь командуванням, керівництвом.
Рядовий боярин не міг служити під начальством менш знатної людини або навіть на однаковій посаді з людиною менш знатною (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)