начисто
НА́ЧИСТО, присл.
1. Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно.
Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (О. Донченко);
Як справжній володар природи, стояв зараз садівник у світлі лампи серед своїх святкових схем, начисто виведених на чудовому папері (О. Гончар);
// Дуже чисто.
Вона .. була розчесана, начисто вимита, і біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Григорій Тютюнник);
– цікаво, яка в нас будущина? – промовив згодом Данько, начисто облизуючи за домашнім звичаєм ложку після їжі (О. Гончар).
2. розм. Зовсім, повністю; нічого не залишаючи.
Всі п'ять пальців правої Дмитрової руки були начисто відрубані (В. Козаченко);
Кому ж невідомо, що довгоносик стриже сходи начисто?.. (М. Руденко);
// Остаточно.
У перші ж дні після повернення за кордон В. Винниченко, начисто відмежувавшись од усіх своїх недавніх декларацій, розгортає активну антирадянську кампанію (з наук.-попул. літ.);
Баскетболістки київської команди показали усі сучасні форми баскетболу і переграли грізного суперника начисто (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)