1. Словник української мови у 20 томах

начисто

НА́ЧИСТО, присл.

1. Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно.

Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (О. Донченко);

Як справжній володар природи, стояв зараз садівник у світлі лампи серед своїх святкових схем, начисто виведених на чудовому папері (О. Гончар);

// Дуже чисто.

Вона .. була розчесана, начисто вимита, і біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Григорій Тютюнник);

– цікаво, яка в нас будущина? – промовив згодом Данько, начисто облизуючи за домашнім звичаєм ложку після їжі (О. Гончар).

2. розм. Зовсім, повністю; нічого не залишаючи.

Всі п'ять пальців правої Дмитрової руки були начисто відрубані (В. Козаченко);

Кому ж невідомо, що довгоносик стриже сходи начисто?.. (М. Руденко);

// Остаточно.

У перші ж дні після повернення за кордон В. Винниченко, начисто відмежувавшись од усіх своїх недавніх декларацій, розгортає активну антирадянську кампанію (з наук.-попул. літ.);

Баскетболістки київської команди показали усі сучасні форми баскетболу і переграли грізного суперника начисто (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. начисто — на́чисто прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. начисто — пр., (писати) набіло, остаточно; (тяти) все <�весь> як є, зовсім, геть чисто, дочиста, до решти, під корінь; (мити) якнайчистіше, чисто-пречисто. Словник синонімів Караванського
  3. начисто — присл. 1》 Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно. || Дуже чисто. 2》 розм. Зовсім, повністю; нічого не залишаючи. 3》 розм. Відверто, щиро, ні з чим не криючись. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. начисто — ВІДВЕ́РТО (не хитруючи, не лицемірячи), ВІДКРИ́ТО, ЩИ́РО, ПРЯ́МО, ЧЕ́СНО, ЩИРОСЕ́РДНО, ВОЧЕВИ́ДЬ, НАВПРОСТЕ́ЦЬ (НАПРОСТЕ́ЦЬ), НАВПРЯМКИ́ (НАПРЯМКИ́), НАПРЯМЕ́ЦЬ розм., НА́ЧИСТО розм., НАЧИСТОТУ́ розм., НАВПРОШКИ́ розм., В ЛОБ розм. Словник синонімів української мови
  5. начисто — На́чисто, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. начисто — НА́ЧИСТО, присл. 1. Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно. Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (Донч., V, 1957, 546); Учитель вказує також, що фрезерувати контур деталі за один прохід начисто не можна (Метод. викл. Словник української мови в 11 томах
  7. начисто — На́чисто нар. Совершенно, вполнѣ. От буде снідання начисто гетьманське! Шевч. 318. Словник української мови Грінченка