1. Словник української мови в 11 томах

начисто

НА́ЧИСТО, присл.

1. Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно.

Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (Донч., V, 1957, 546);

Учитель вказує також, що фрезерувати контур деталі за один прохід начисто не можна (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 61);

// Дуже чисто.

Вона.. була розчесана, начисто вимита, і біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Тют., Вир, 1964, 424).

2. розм. Зовсім, повністю; нічого не залишаючи.

Всі п’ять пальців правої Дмитрової руки були начисто відрубані (Коз., Гарячі руки, 1960, 104);

Кому ж невідомо, що довгоносик стриже сходи начисто?.. (Руд., Остання шабля, 1959, 404).

3. розм. Відверто, щиро, ні з чим не криючись.

— Що, видно, погані діла? — усміхнувся Щуров. — Ну, говори начисто — де батькові гроші розсипав? (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 418).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. начисто — на́чисто прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. начисто — пр., (писати) набіло, остаточно; (тяти) все <�весь> як є, зовсім, геть чисто, дочиста, до решти, під корінь; (мити) якнайчистіше, чисто-пречисто. Словник синонімів Караванського
  3. начисто — присл. 1》 Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно. || Дуже чисто. 2》 розм. Зовсім, повністю; нічого не залишаючи. 3》 розм. Відверто, щиро, ні з чим не криючись. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. начисто — НА́ЧИСТО, присл. 1. Без помарок, виправлень, недоробок; набіло, остаточно. Марійка ще раз переглянула чернетку, переписала твір начисто (О. Словник української мови у 20 томах
  5. начисто — ВІДВЕ́РТО (не хитруючи, не лицемірячи), ВІДКРИ́ТО, ЩИ́РО, ПРЯ́МО, ЧЕ́СНО, ЩИРОСЕ́РДНО, ВОЧЕВИ́ДЬ, НАВПРОСТЕ́ЦЬ (НАПРОСТЕ́ЦЬ), НАВПРЯМКИ́ (НАПРЯМКИ́), НАПРЯМЕ́ЦЬ розм., НА́ЧИСТО розм., НАЧИСТОТУ́ розм., НАВПРОШКИ́ розм., В ЛОБ розм. Словник синонімів української мови
  6. начисто — На́чисто, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. начисто — На́чисто нар. Совершенно, вполнѣ. От буде снідання начисто гетьманське! Шевч. 318. Словник української мови Грінченка