на-гора
НА-ГОРА́, присл., гірн.
Нагору, на поверхню землі.
Конвеєр швидко поніс породу на-гора (М. Трублаїні);
– У нас на руднику нову шахту пускали. Ви тільки глянули б, що робилося, як видали на-гора першу вагонетку руди. Свято з усіх свят (Д. Ткач);
І сяяли зірки.., як вугіль на-гора давали вперше ми (М. Терещенко).
Словник української мови (СУМ-20)