небагато
НЕБАГА́ТО.
1. присл. Мало, не дуже багато.
Я так мало, небагато Благав у бога (Т. Шевченко);
Небагато пройшли вони селом, як почули позад себе кінський тупіт (М. Стельмах);
“Було та минуло – вже й порохом припало й терном поросло, – думав Ломицький, – небагато часу минуло, а вже мені обридло життя, монотонне та безквітне” (І. Нечуй-Левицький);
// у знач. присудк. сл.
Небагато треба, щоб уражене дитяче серце переболіло, замовкло (Панас Мирний);
Того дня мрячило, і роботи на перевозі було небагато (Є. Гуцало).
2. Присл. до небага́тий 2.
Небагато й ординарно вбрана світлиця в оселі Бажаєвих (Леся Українка).
3. числ. неознач.-кільк. небага́то, небагатьох, мн. Який становить невелику кількість чого-небудь.
Він розірвав конверт і забігав очима по небагатьох рядках листа (Ю. Смолич);
Те, що Роман вичитав у небагатьох книжках, – не підходило йому, розмови ж парубків про кохання майже завжди були грубими (М. Стельмах);
// у знач. ім. небага́то, небагатьох, мн. Той, хто становить невелику кількість людей.
Ось на борту на брудно-сірому тлі видніє білий знак, якісь літери і цифра 18... І це як шифр, як таємниця нерозгадана, відома небагатьом (О. Гончар);
Я знаю багатьох і багатьох, які боязко озираючись, у кутку тиснуть руку небагатьом, що відважились кинути виклик темній раті (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)