небіжка
НЕБІ́ЖКА, и, ж.
1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця.
– Настя.., як рідну, любила свою хрещеницю небіжку Галю (Панас Мирний).
2. Жін. до небі́жчик.
Як упився [Гриць], то забува зовсім, що жонатий; все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Л. Мартович);
Остап не гадав більше про сестрину смерть. Ще тоді, коли всі підходили востаннє цілувати небіжку, він нахилився над тілом, що лежало, але не поцілував (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)