небіжка
НЕБІ́ЖКА, и, ж.
1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця.
— Настя.., як рідну, любила свою хрещеницю небіжку Галю (Мирний, ІV, 1955, 95);
2. Жін. до небі́жчик.
Як упився [Гриць], то забува зовсім, що жонатий; все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Март., Тв., 1954, 58).
Словник української мови (СУМ-11)