невисокий
НЕВИСО́КИЙ, а, е.
1. Незначний, невеликий щодо кількості, інтенсивності і т. ін.
Палата була просторна, але невисока, без вікон (І. Нечуй-Левицький);
Перед ним стояв невисокий білочубий хлопець у прим'ятім сільського крою костюмі, з чемоданчиком у руках (Ю. Мушкетик);
Невисокий, побілений вапном мур огороджує просторе подвір'я (О. Гончар);
// Невеликий у висоту, вузький (про лоб, чоло).
Лоб увесь вийшов з-під волосся, невисокий, зате широкий та білий (Панас Мирний);
Глянув Левко на личко Христини, .. на розгонисті, прогнуті над краями бровенята, що примхливо тремтіли на невисокому чолі (М. Стельмах).
2. Який міститься на незначній висоті від землі або якої-небудь поверхні (про сонце, хмари і т. ін.).
У проміннях невисокого зимового сонця ліс засяяв сріблом, ожив (з газ.).
3. Незначний, невеликий щодо кількості, інтенсивності і т. ін.
Тривале, надмірне застосування полину, навіть у невисоких дозах, може спричинитися до судорог і конвульсій, галюцинацій, а то й до явищ божевілля (з наук. літ.);
Невисоку в'язкість і питому вагу мала слина поросят, що виділилась при згодовуванні кукурудзяної дерті (з наук.-попул. літ.).
4. Невидатний, маловажний, малопомітний (про посаду, звання і т. ін.).
Колись пройшов в номенклатуру – Хай невисока, бач, вона, й таку вже виробив натуру – То потопа, то вирина (М. Гірник);
Коли вона [Вірунька] виявила оту кляту таблицю за сейфом, стало трохи, незручно господареві кабінету, особливо тому, що сцена відбувалася в присутності товариша згори, хай і невисокого чину (О. Гончар).
5. Який не досяг, не має значного рівня, довершеності, досконалості.
Трапляються серед журнальних публікацій і твори невисокої художньої проби (з наук.-попул. літ.).
6. Не зовсім прихильний; негативний.
Маючи про нього невисоку думку як про людину, вона вірила в нього як у вченого (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)