негода
НЕГО́ДА, и, ж.
1. Погана погода.
Надворі негода страшенна, Сніг, дощ, лютий вітер гуде (Леся Українка);
Надворі була негода: моква, туман, темрява (С. Чорнобривець);
* Образно. Тільки в серці, як перш, панувала зима, Не проходила хмура негода (П. Грабовський);
* У порівн. Чого ж я плачу? Мабуть, шкода, Що без пригоди, мов негода, Минула молодость [молодість] моя (Т. Шевченко);
// рідко. Те саме, що дощ 1.
– Нехай вони [дядько Панас] полежать, видужають... А то ж хіба можна .. у негоду по мокрому везти слабого?.. (В. Винниченко);
Земля була ще суха, але почувалося, що десь недалеко ідуть негоди, нудні і сірі (О. Гуреїв).
2. перев. мн. Нещастя, знегода; тяжка година; дні, сповнені невдач, неприємностей.
На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині (Панас Мирний);
Довго думає Оксана весняної теплої, зоряної ночі про свої негоди (Грицько Григоренко);
Позбавлене брехні, заздрості і злоби, воно [їхнє товариство] було їм відпочинком, і розвагою після негод та борні, що їх кожному довелося зазнавати (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)