негода
НЕГО́ДА, и, ж.
1. Погана погода.
Надворі негода страшенна, Сніг, дощ, лютий вітер гуде (Л. Укр., IV, 1954, 100);
Надворі була негода: моква, туман, темрява (Чорн., Визвол. земля, 1950, 90);
*Образно. Тільки в серці, як перш, панувала зима, Не проходила хмура негода (Граб., І, 1959, 163);
*У порівн. Чого ж я плачу? Мабуть, шкода, Що без пригоди, мов негода, Минула молодость моя (Шевч., II, 1953, 238);
// рідко. Те саме, що дощ 1.
Через поріг важко ввалився в хату Юхим-коваль.. Був од негоди мокрий увесь (Головко, II, 1957, 206);
Земля була ще суха, але почувалося, що десь недалеко ідуть негоди, нудні і сірі (Гур., Наша молодість, 1949, 391).
2. перев. мн. Нещастя, знегода; тяжка година; дні, сповнені невдачами, неприємностями.
На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині (Мирний, І, 1949, 186);
Довго думає Оксана весняної теплої, зоряної ночі про свої негоди (Григ., Вибр., 1959, 335);
У найтяжчу, у лиху негоду, Потраплявши в коло вогняне, Відчувала братнього народу, Україно, ти плече міцне (Рильський, III, 1961, 30).
Словник української мови (СУМ-11)