негоже
НЕГО́ЖЕ.
Присл. до него́жий 1.
Та, мабуть, кінь невдячний був, А то й дурненький, може, Бо на ласкаві ці слова Він одповів негоже (В. Самійленко);
// у знач. безос. пред. Погано, неприємно.
– Гей же за мною, кому тут [у пеклі] негоже! – крикнув [Русин] до грішників і з дрюком у руках скочив крізь діру в долішній поверх (І. Франко);
// у знач. безос. пред. Не годиться, не слід, не личить.
Ніхто не знав, що ще буде, а кожному видко було, що так, як воно ведеться, негоже (Панас Мирний);
Негоже зневажливо говорити про хліб. Народ цього не любить (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)