недобиток
НЕДО́БИТОК, тка, ч.
1. Той, хто не добитий, не замучений остаточно.
Аж за Уралом, за Елеком, Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву (Т. Шевченко);
– Ой лишечко! .. – кричав недобиток. – Ой рятуйте!.. (Панас Мирний).
2. тільки мн. Недобиті частини ворога, залишки війська після поразки.
Розбите польське військо утікало з поля. Недобитки знову замкнулися в таборі (Я. Качура);
Ніхто не знав, що імператор ромеїв з недобитками своїх легіонів хоче швидше пройти Болгарію (С. Скляренко).
3. перев. мн., зневажл. Незнищені залишки ворожих угруповань, організацій, класів і т. ін.
Вигнаний в числі гетьманських недобитків з України у вісімнадцятому році, недолугий син волинського попа Євген Грабовський, прожив за кордоном двадцять п'ять років (О. Довженко);
– І чоловік повернеться. От побачите. Фронтів уже немає, так він, мабуть, десь недобитків бандитських колошматить (В. Речмедін);
Глибоко й переконливо викрито в романі “Стадіон” В. Собка підступні дії фашистських недобитків – Майєра, Берти Лох та “доктора” Шітке, який робив досліди на військовополонених (з наук.-попул. літ.).
4. рідко. Уживається як лайливе слово.
– А ви, недобитки!.. Ще й вас тут неставало?! (Панас Мирний);
[Молодий хлопець:] Так пропадай же сам! І нам тепер нема до тебе діла, недобитку мізерний! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)