недолугий
НЕДОЛУ́ГИЙ, а, е.
1. Безсилий, слабий, кволий фізично (про людину і тварину).
Уляна ж, навпаки, швидше бігла з повним кошиком, згинаючи в три погибелі недолугу постать (Леся Українка);
Щука справді була пудова. Недолугий шинкар ледве доволік її до стола (З. Тулуб);
Корова була у нас недолуга, молока давала мало (В. Минко).
2. Який не відповідає своєму місцю, призначенню і т. ін.
Іван Дума мав повну рацію, коли говорив про недолуге командування галицької армії (В. Гжицький);
У творі (“Місто над нами”) згадується про недолугих профспілкових діячів (з газ.).
3. Слабкий щодо сили свого впливу.
Недолуге слово не дійде до серця людини (з наук. літ.);
// Слабкий з погляду художності і змістовності.
В першу чергу Драгоманов .. звернув увагу на появу в українській літературі ряду недолугих і змістом і формою творів (з наук. літ.);
Франко при редагуванні надісланих йому рукописів виправляв не лише цілі строфи, а й загострював у них думки. А те, що було недолуге, не мало права появитись друком (з газ.).
4. Незначний щодо обсягу, розміру, значення і т. ін.
Він знімав стару порохняву стріху, вшивав хату новими сніпками і таке задоволення мав у тій недолугій роботі, що мимоволі наспівував (В. Земляк).
Словник української мови (СУМ-20)