недостойний
НЕДОСТО́ЙНИЙ, а, е.
1. чого, з інфін. Який не заслуговує на щось, не вартий чого-небудь; негідний (у 2 знач.).
Я недостойна жити на світі божому; мені не можна бути з людьми!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
Марта не глузувала, й тіні кепкування не почулося в її словах. Навіть цього почуття був недостойний Гурій Комаренко (В. Собко);
// Який принижує чию-небудь гідність, несумісний з чиїмось достоїнством.
Жаль – недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський).
2. Який не має потрібних позитивних якостей, не заслуговує на повагу; непорядний, безчесний.
[Вася:] Перед вами стоїть самий недостойний чоловік... (О. Корнійчук);
// у знач. ім. недосто́йний, ного, ч. Непорядна людина.
Поміч достойному – Силу дає. А недостойного – Поміч псує (Т. Масенко);
// Який виражає або свідчить про чиюсь непорядність.
Всі наймички кинулись за табунщиком, щоб покарати його за недостойну витівку (С. Добровольський);
// заст. Уживається для навмисного самоприниження, щоб тим самим виразити, підкреслити повагу, ввічливе ставлення до співбесідника.
[Печариця:] Василь Трохимович! .. Робіть зо мною що хочете, тілько не лишіть Ганну Васильовну [Василівну] своєю жоною назвати, себе, недостойного, вашим зятем мати! (Панас Мирний).
3. Який не відповідає певному призначенню, певній ролі і т. ін.; непідходящий.
– Молоко ще на губах не висохло..! – кричав старий Бовдюг, явно незадоволений цією недостойною кандидатурою (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)