1. Словник української мови у 20 томах

недостойний

НЕДОСТО́ЙНИЙ, а, е.

1. чого, з інфін. Який не заслуговує на щось, не вартий чого-небудь; негідний (у 2 знач.).

Я недостойна жити на світі божому; мені не можна бути з людьми!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

Марта не глузувала, й тіні кепкування не почулося в її словах. Навіть цього почуття був недостойний Гурій Комаренко (В. Собко);

// Який принижує чию-небудь гідність, несумісний з чиїмось достоїнством.

Жаль – недостойне почуття, воно зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський).

2. Який не має потрібних позитивних якостей, не заслуговує на повагу; непорядний, безчесний.

[Вася:] Перед вами стоїть самий недостойний чоловік... (О. Корнійчук);

// у знач. ім. недосто́йний, ного, ч. Непорядна людина.

Поміч достойному – Силу дає. А недостойного – Поміч псує (Т. Масенко);

// Який виражає або свідчить про чиюсь непорядність.

Всі наймички кинулись за табунщиком, щоб покарати його за недостойну витівку (С. Добровольський);

// заст. Уживається для навмисного самоприниження, щоб тим самим виразити, підкреслити повагу, ввічливе ставлення до співбесідника.

[Печариця:] Василь Трохимович! .. Робіть зо мною що хочете, тілько не лишіть Ганну Васильовну [Василівну] своєю жоною назвати, себе, недостойного, вашим зятем мати! (Панас Мирний).

3. Який не відповідає певному призначенню, певній ролі і т. ін.; непідходящий.

– Молоко ще на губах не висохло..! – кричав старий Бовдюг, явно незадоволений цією недостойною кандидатурою (О. Довженко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. недостойний — недосто́йний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. недостойний — -а, -е. 1》 чого, з інфін. Який не заслуговує на щось, не вартий чого-небудь. || Який принижує чию-небудь гідність, несумісний з чиїмось достоїнством. 2》 Який не має потрібних позитивних якостей, не заслуговує на повагу; непорядний, безчесний. || у знач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. недостойний — НЕПОРЯ́ДНИЙ (якому не властива порядність, чиї вчинки, поведінка і т. ін. заслуговують на осуд), НЕДОСТО́ЙНИЙ, НЕДО́БРИЙ, НЕХОРО́ШИЙ (якому не властива порядність, вчинки якого завдають комусь неприємностей); НЕЧЕ́СНИЙ, БЕЗЧЕ́СНИЙ підсил. Словник синонімів української мови
  4. недостойний — НЕДОСТО́ЙНИЙ, а, е. 1. чого, з інфін. Який не заслуговує на щось, не вартий чого-небудь. Я недостойна жити на світі божому; мені не можна бути з людьми!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 451); Марта не глузувала, й тіні кепкування не почулося в її словах. Словник української мови в 11 томах