недотепний
НЕДОТЕ́ПНИЙ, а, е.
1. до чого, без дод., з інфін. Нездатний зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невмілий.
– Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого недотепний? (з казки);
Осел був чесний неборак... Одна біда – що недотепний вдався (Л. Глібов);
// Уживається як лайливе слово.
Тьху, недотепний дідуган! Не знать чого перелякався, Сховався здуру у бур'ян І тільки сорому набрався! (Л. Глібов).
2. Зробл., сказаний і т. ін. без належного вміння; невдалий.
Недотепна імітація;
// Позбавлений розумного змісту.
Здебільшого йому траплялися недотепні, а часом і гидкі книжки (Б. Грінченко);
// Позбавлений дотепності, влучності, витонченості думки.
Мені аж сором, що Ви так гаряче приймаєте до серця мої недотепні листи, вони таки не варті того (Леся Українка);
– Хм, хм – хмикає той, замість відповіді на .. недотепний комплімент (Олесь Досвітній);
Катерина може лише .. відповідати сміхом на недоречні, навіть недотепні жарти (О. Копиленко).
3. Розумово обмежений; тупий, дурний.
Як часом каже [Миша] про кого, що недотепний, дурнуватий, то каже, що “він математики ні в зуб не знає” (Леся Українка);
// Який виражає розумову обмеженість, тупість.
Танюшкін зробив таке недотепне лице, що начальник охранки мимоволі розреготався (Ф. Бурлака).
Словник української мови (СУМ-20)