незатишно
НЕЗА́ТИ́ШНО.
Присл. до незати́шни́й 2, 3.
Серед веселого гурту жильців будинку жила [Лукина] невесело і незатишно, доживала віку (І. Волошин);
Тьмяно освітлена кімната виглядала незатишно й похмуро (Л. Дмитерко);
// у знач. присудк. сл.
Ярославові раптом стало вітряно й незатишно на душі (Ю. Мушкетик);
В кімнаті з необклеєними дерев'яними стінами було якось незатишно, темно (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)