незримий

НЕЗРИ́МИЙ, а, е.

Якого не можна побачити, неприступний для зору при певних умовах, у певний момент; невидимий.

Зробився Я знову незримий Та й пропхався у палати (Т. Шевченко);

Незримі і недосяжні для вас, вони [бактерії] дні й ночі, кождої хвилини облягають, точать, заповнюють вас (І. Франко);

Між чорних віт незримих вистукує [дятел] до рими на сосні (І. Гончаренко);

// у знач. ім. незри́ме, мого, с. Те, чого не можна побачити, що неприступне для зору.

Їм [декабристам], віщим, видиться незриме Крізь даль засніжених долин (М. Рильський);

// Зовні непомітний, але дія, вплив і т. ін. якого відчувається; прихований.

Розповідав про своє життя Недокус, мов сплітав мою душу зі своєю незримими нитками (Ю. Збанацький);

От те ж саме чоло, ті ж самі очі, ріденькі вуса, гостре підборіддя, – але дух смерті поклав уже свою незриму печать на це обличчя (Г. Хоткевич);

// Якого не можна осягнути, пояснити; таємничий, невідомий.

Я йшов стривожений, безтямний, німий. Буцім якась незрима сила гнала мене наперед (І. Франко);

// Який відбувається, діє і т. ін. непомітно.

Гудків вечірні звуки, хвилин незримий біг, твої покірні руки, огонь очей твоїх (В. Сосюра).

Словник української мови (СУМ-20)