незрозумілий
НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Якого не можна зрозуміти, осягнути, осмислити.
Все, що воно [хлоп'ятко] бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим (М. Коцюбинський);
Ярина не кінчила своєї думки, бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (С. Скляренко);
// Якого не знає, не розуміє хто-небудь.
Каміння пожовкло.., і виписалися на нім якісь незрозумілі письмена (Г. Хоткевич);
Жабі не спала й читала польську газету. Власне, не читала, бо читати вона не вміла, а намагалася розібрати слова й літери незрозумілої для неї мови (Олесь Досвітній);
// Який важко розібрати; позбавлений чіткості, виразності; нечіткий, неясний.
Черкашин промимрив щось незрозуміле, мабуть, це була подяка, й вийшов на вулицю (Л. Дмитерко);
Ліс був повний неясних, незрозумілих шелехів (О. Донченко);
// Який своїми діями, вчинками, поведінкою викликає подив, здивування (про людину); дивний.
Вона [Анеля] робилася для нього чимраз більше загадковою і незрозумілою (І. Франко);
Женя був по вуха закоханий, ходив незрозумілий, дивний і все зітхав (І. Сенченко);
// Якого не можна пояснити.
Якась незрозуміла сила штовхала його на нові розмови з Ларисою (М. Руденко).
2. Для якого ніби то нема причин, підстав; безпідставний.
Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку (М. Коцюбинський);
Покоївка швидко глянула на Лукію, в її блакитних очах майнув незрозумілий страх (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)