незугарний
НЕЗУГА́РНИЙ, а, е.
1. до чого і з інфін. Який не має навиків до чого-небудь, не вміє робити чогось; нездатний, неспроможний.
Мелашка була молода, незугарна до важкої роботи (І. Нечуй-Левицький);
– Як заспіває [Варя], то аж за серце вхопить. А плаття пошити до пуття сама незугарна (О. Донченко).
2. Який має неприємну зовнішність, непропорційну, недоладну будову і т. ін. (про людину); некрасивий.
В кімнату зайшов ще один мешканець .. Це був цибатий, незугарний хлопчина з довгими руками (Ю. Збанацький);
Царський [син] серцем був, як звір, А з лиця, мов бузувір, Незугарний, низькочолий І на розум вельми кволий (Л. Первомайський);
Андрій оглянув незугарну Вірчину постать (Л. Дмитерко).
3. Непоказний, непривабливий зовні (про предмети); негарний.
Дзвін, споруджений з незугарних кам'яних брил, покарбованих старовинними написами, а подекуди й малюнками, був свого роду метрикою міста (Ірина Вільде);
Ромашки вже одцвіли, і тепер на тоненьких ніжках похитувалися не білі, мереживні квіти з жовтою серцевиною, а сама ця серцевина, незугарна, гола, жовтувата (М. Руденко).
4. Невміло, без майстерності зробл., виконаний, пошитий і т. ін.; невдалий.
Маляр із поетового малюнка може передати тільки незугарну копію, мертве тіло (І. Франко);
Палила [Тетяна Василівна] міцні цигарки, носила якісь майже чоловічі черевики, незугарні костюми мишачого кольору (П. Загребельний).
5. Не такий, як треба; поганий.
– Я міг би розповісти вам ще багато, прошу вас, фактів незугарного поводження отця Федора, – тихим голосом вів Гербера (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)