нелюбий
НЕЛЮ́БИЙ, а, е.
1. До якого хто-небудь відчуває нелюбов, неприязнь, неприхильність.
Обняв [Данило] її кріпко й щиро: – Горе моє, Наталю! Нелюбий я тобі! Загубив я й тебе й себе! (Марко Вовчок);
Кляне мати Той час і годину, Коли на світ породила Нелюбу дитину (Т. Шевченко);
Ой чим же я завинила, Що нелюба стала? (Л. Дмитерко);
Хтось зі зла шарпонув, здавалося, темну завісу, ніби зачинив двері за нелюбими гостями (С. Васильченко);
Старшокласники .. улаштовували італійські страйки нелюбим педагогам (Ю. Смолич);
// у знач. ім. нелю́бий, бого, ч.; нелю́ба, бої, ж. Людина, яку хто-небудь не кохає.
– Ой чого ти, тополенько, Не цвітеш, .. А засмучена-засмучена, Мов з нелюбим заручена, Все мовчиш? (О. Олесь);
Ні, він не хоче жити з нею, він не може жити з нелюбою! (М. Коцюбинський);
// В якому виражається неприязнь, неприхильне ставлення до кого-, чого-небудь.
Ходить [дівер] по хаті та все бистрим нелюбим оком на стіну, де той портрет висить, позирає (С. Васильченко);
// Який не відповідає чиїмсь уподобанням, смакам, нахилам і т. ін.
Життя його роздвоїлося, розкололося надвоє: з одного боку – нелюба служба, що годувала його хлібом, гасила дух; з другого – книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімала його вгору (Панас Мирний).
2. Який викликає незадоволення; неприємний.
Дзюба зам'явся-затерся, видно було, що згадка про Мар'яну у той час була нелюба для його (Панас Мирний);
Слава та, очевидно, дуже нелюба була патерові (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)