неминуче

НЕМИНУ́ЧЕ.

Присл. до немину́чий.

Зінька уявляє собі всю ту ганьбу, яка неминуче впаде на її голову, коли Прохор на ній не одружиться (А. Шиян);

– Пам'ятайте, хто не йде вперед, той неминуче залишається позаду (О. Довженко);

// у знач. присудк. сл.

Слухав [дід], як Зінько кахикає, дивився, як він дибає по хаті, і бачив, що неминуче коли не до Семенюка, то ще до якого .. знахаря вдаритися (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. неминуче — немину́че прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. неминуче — див. обов'язково  Словник синонімів Вусика
3. неминуче — [неимиенучеи] присл.  Орфоепічний словник української мови
4. неминуче — Присл. до неминучий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. неминуче — ОБОВ'ЯЗКО́ВО (не дивлячись ні на які обставини, труднощі і т. ін.), НЕОДМІ́ННО, КО́НЧЕ, НЕУХИ́ЛЬНО, ДОКОНЕ́ЧНО (ДОКОНЕ́ЧНЕ), ДОКО́НЧЕ, БУ́ДЬ-ЩО, БУДЬ-ЩО-БУ́ДЬ, НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), НЕМИНУ́ЧЕ, ПРИ́ТЬМО́М розм., ПРО́БІ розм.  Словник синонімів української мови
6. неминуче — Немину́че, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. неминуче — НЕМИНУ́ЧЕ. Присл. до немину́чий. Зінька уявляє собі всю ту ганьбу, яка неминуче впаде на її голову, коли Прохор на ній не одружиться (Шиян, Баланда, 1957, 191); — Пам’ятайте, хто не йде вперед, той неминуче залишається позаду (Довж.  Словник української мови в 11 томах
8. неминуче — Неминуче нар. Неминуемо, неизбѣжно, непремѣнно. Неминуче коли не після Покрови, то вже після Дмитра засватана буде. Г. Барв. 305.  Словник української мови Грінченка