непутити
НЕ́ПУТИТИ, учу, утиш, недок., розм.
1. кого. Викликати неспокій, занепокоєння; хвилювати.
– Ото я вам казав, що мене непутить отой вчинок з козаками... (Панас Мирний);
Ще одно непутить отця Михайла: Франко скептично ставиться до релігії (П. Колесник).
2. кого. Доводити до морального розкладу; псувати, розбещувати.
Багато нашого брата горілка непутить (Сл. Б. Грінченка).
3. кому, кого. Дезорієнтувати, заплутувати, заважати.
Це мені непутить отой Улас головатий, а то б не взяли сина у москалі (Сл. Б. Грінченка);
Любов... і мозок непутить, і кров (Сл. Б. Грінченка).
4. Не заважає, не завадить, не буде зайвим.
Хоч би десятку дали, то воно не непутило б (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)