нерозлучний
НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е.
Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь.
Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями (Леся Українка);
Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг (Ю. Яновський);
Андрій не здивувався, побачивши на дерев'яній лаві довжелезну постать свого нерозлучного друга (Л. Дмитерко);
// Який завжди буває при кому-, чому-небудь (про неживі предмети).
Сагайдак стояв біля столу голови правління, мнучи в руках свій нерозлучний зошит (С. Добровольський);
Артем Григорович підійшов до столу і втретє припалив свою нерозлучну люльку (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)