нерозлучний

НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь.

Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями (Л. Укр., III, 1952, 742);

Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг (Ю. Янов., II, 1954, 83);

Андрій не здивувався, побачивши на дерев’яній лаві довжелезну постать свого нерозлучного друга (Дмит., Наречена, 1959, 152);

// Який завжди буває при кому-, чому-небудь (про неживі предмети).

Сагайдак стояв біля столу голови правління, мнучи в руках свій нерозлучний зошит (Добр., Тече річка.., 1961, 108);

Артем Григорович підійшов до столу і втретє припалив свою нерозлучну люльку (Гур., Наша молодість, 1949, 83).

Значення в інших словниках

1. нерозлучний — нерозлу́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. нерозлучний — (який міцно, щиро дружить, завжди разом з ким-небудь; у знач. прис.) водою не [можна] розлити (не розіллєш) кого; бути (стати) нерозлийводою; дихнути один без одного не можуть; як (мов і т. ін.) риба з водою з ким, чим.  Словник фразеологічних синонімів
3. нерозлучний — -а, -е. Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь. || Який завжди буває при кому-, чому-небудь (про неживі предмети).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. нерозлучний — НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь. Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями (Леся Українка); Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг (Ю.  Словник української мови у 20 томах
5. нерозлучний — НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ (який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь), НЕРОЗЛИ́ЙВОДА у знач. присудка, підсил. розм. (про тих, що ніколи не розлучаються). До того вони нерозлучні, ці двоє дівчат, просто нерозлийвода!.. (О. Копиленко).  Словник синонімів української мови