неук
НЕ́УК, а, ч.
1. розм. Нетямуща, недосвідчена, мало обізнана з чимось людина.
Підпанки, серед яких я обертався, шукаючи правди, виявилися жалюгідною купкою неуків, шарлатанів і зрадників (О. Довженко).
2. заст. Неосвічена, неграмотна людина.
Учений іде, а неук слідом спотикається (прислів'я);
Хай Ігор знає, що його друг не якийсь неук, а вже рік ходив до школи (О. Донченко).
3. спец. Не привчений до їзди, необ'їжджений кінь.
Він міг одним помахом викинути своє туго збите тіло на якогось жереба-неука, на якому й комар не сидів (Григорій Тютюнник);
Сама [княгиня] їздила по ярмарках, підбирала коней під масть, все восьмерики, сама любила і виїздить неуків (з публіц. літ.);
* У порівн. [Ізоген:] Тепера з молодими трудно. Мов коні-неуки рвуть поводи і не хотять [хочуть] ніяк ходити в шорах (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)