нечистота
НЕЧИСТОТА́, и, ж.
1. тільки одн. Наявність бруду, сміття і т. ін. де-небудь.
– Боже мій! яка нечистота! який хаос в тій світлиці! Не метено, не прибрано; все порозкидане (І. Нечуй-Левицький).
2. мн. нечисто́ти Бруд, сміття, покидьки, помиї тощо; нечисть (у 1 знач.).
Місто! Гамір, грюкіт, гуркотнява. Ріки нечистот спливають по вузьких підземних трубах з-під кам'яних кубів будинків (П. Загребельний);
Каналізації, як тобі, синку, відомо, в твойому раю вже немає. Сміття, бруд, нечистоти нема куди спускати. Треба копати смітники, помийні ями, ватерклозети (В. Винниченко);
Викидали гній і нечистоту всяку, замітали, чистили, мили. Та крові людської не змиєш ні зі стін, ні з пам'яті людської (Б. Лепкий);
Через три дні, надвечір, виїздив з тюремного двору візок, на котрому вивозили гній і всяку нечистоту (Панас Мирний).
3. перен., тільки одн., рідко. Зневага до морально-релігійних норм, настанов; розпуста, розбещеність.
В Пинську те саме вчинено; монастир Лещинський на корчму обернено. Через се діти сходять з світу без хрещення, тіла мертвих вивозять з міст без церковного обряду як стерво; люди без шлюбів живуть в нечистоті, не сповідаючися, не причащаючися з світу сходять (М. Грушевський).
Словник української мови (СУМ-20)